СЛОВО ПРО ОЛЕКСАНДРА ЙОСИПОВИЧА ПОНИЖАНА

З Олександром Йосиповичем Понижаном я знайомий зі шкільних років. Послужило цьому те, що я вчився в одному класі з його двоюрідним братом, а Шоні, саме так я його називаю, бувши молодшим від нас, дружбу таки водив саме з хлопцями нашого класу. Він підростав разом зі мною, тому я знаю до тонкощів навіть погляд його очей, не кажучи вже про характер. Сказати, що він був у школі взірцем поведінки, значить кривити душею. Та його непосидючість на уроках скоріше була наслідком його характеру, а не бажанням дошкулити вчителю, чи то зірвати урок. Олександр був душею любої компанії. Тільки що він вийшов на перерву, як біля нього миттєво збиралися учні. По всьому подвір'ї розносився регіт від ним придуманих байок і різних історій. Тому і на уроці не раз від його гострого язика сміялися як учні так і вчителі. Скоріше, це були дитячі пустощі ніж порушення навчальної дисципліни. А інакше і не могло бути. Батько - Йосип Йосипович добровольцем пішов на фронт, воював. Став інвалідом війни 2 групи. Мати-Гафія Василівна в свою чергу була учасницею війни і так само інвалідом 2 групи. У сім'ї  ні на йоту не порушувались віковічні традиції; щоденна робота, повага до старших, любов до своєї землі, і звичайно най суворе дотримання норм поведінки та моралі. Мені навіть уявити важко, щоб сталося, якби до батьків завітав дільничний інспектор. Чи не тому він успішно закінчив не тільки Свалявську середню школу Масарика, але і політехнікум, отримавши диплом механіка, а опісля Київську академію внутрішніх справ. Та не це головне. Головне те, що він в прямому і переносному змісті цього слова, був коваль свого щастя. Саме коваль. По скільки в 1971 році стає учнем коваля ручного кування. Потім була служба у військово-морських силах, а після демобілізації знову у кузні. Понад тринадцять років  працює за цією професією. Уявляєте? Скільки разів за такий великий проміжок часу ним піднімався та опускався далеко нелегкий « клепач». Звичайно такий труд дався в знаки. У мене великий сумнів, що двоє людей обнімуть ці могутні плечі чи то груди. І звичайно не за красиві очі він удостоєний звання майстра спорту СРСР по штанзі. Більше того, такого трударя не могла не помітити і місцеві влада. Лише один раз поглянула на цього богатиря перша особа в районі, як через декілька днів він шиє у кращого кравця на себе міліцейську форму \ складські не підійшли за розміром . Міліцейське начальство мало клопіт, оскільки на нього треба було відпускати матерії як на двох \. І знову Олександр не пасе задніх. Почав в 1983 році з патрульної служби, а закінчив у званні підполковника та заступника начальника районного відділу міліції з громадської роботи. Здавалось би дослужився до пенсії і відпочивай. Та ні. Саме в цей період настає пік розквіту його невгамовної енергії. Він обирається депутатом то міської то районної рад, працює заступником голови Свалявської районної ради . Можливо, хтось на цьому б і зупинився. Та лише не Олександр Йосипович. У 2012 році я дізнаюсь, що він очолив партію « Удар». І що ви думаєте? За якихось три роки невеличкий партійний осередок у Сваляві перетворився у могутню ріку. Майже тисяча активних членів партії. Більше того, він сприяє створенню молодіжного крила, і кінець-кінцем в цьому ж 2012 році особисто створює Громадську організацію » За майбутнє Свалявщини», в яку входять добровільно вісімнадцять громадських організацій. Диву дивуєшся, звідки у цієї вже відверто кажучи не молодої людини стільки енергії? А між тим він вдівець. Має двоє синів та доньку. Тим не менш Олександр Йосипович продовжує кувати кращу долю своїх земляків. Не має жодного дня, щоб не побачити цю людину у центрі міста. І як правило в колі людей. Завжди привітний, усміхнений доброзичливий. Він справді,як магніт тягне до себе людей. А головне-люди йому вірять і підтримують. Таких би нам побільше. Я вдячний долі, що вона ось уже більше піввіку сприяє мені спілкуватись з Олександром Йосиповичем, та що там спілкуватись, бути членом тієї організації, яку він очолює.

Автор : Почесний громадянин м. Свалява  Турок Михайло