Віктор Янукович став першим у багатьох відношеннях. Він став першим президентом України, котрого обрали менше половини громадян, що прийшли на другий тур виборів (а від усіх українців це було взагалі ледве більше третини)

Він також став першим українським президентом-анекдотом, причому ще до президентства – просто потім «напад вінка», «обналічка» та «увікнить Україну» витіснили в пам’яті народній історії про те, як у день інавгурації перед Віктором Федоровичем не хотіли відчинятися двері парламенту, а на набережній Дніпра в Києві сама собою розвалилася знаменита скульптура з Києм, Щеком, Хоривом і сестрою їхньою Либіддю.

Але, попри усі ці знаки, нині президент Янукович цілком благополучно (для себе) відбув приблизно половину президентського терміну. «Приблизно» - тому що повноваження кожного президента тривають до моменту складення присяги його наступником. І, наприклад, Леонід Кучма, поки тривало врегулювання політичної кризи, що викликала Помаранчеву революцію, пересидів відведений йому Конституцією термін на цілі місяці.Як воно буде з Віктором Федоровичем, невідомо. За два з половиною роки при владі його командою зроблено все, щоб максимально «зачистити» потенційних політичних конкурентів на наступних виборах. http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=YOiZPxEIYFc#t=0sНедарма суд над Юлією Тимошенко став символом не лише першої половини президентства шанувальника Анни Ахметової: він може стати найбільш значущим явищем усієї «епохи Януковича». Навіть якщо останній зуміє зберегти владу на другий президентський термін.Переслідування опонентів та «закручування гайок» - не просто ознака часу. Ці процеси розкривають його суть. Ймовірно, що Віктор Янукович помстився Тимошенко як особистому ворогові, так самісінько, як Юрія Луценка «подарували» особисто Борисові Колесникову. Але політична логіка в ув’язненні опозиціонерів є теж. Якщо вже сама Тимошенко опинилась за ґратами внаслідок відверто фарсового суду, і залишається там попри протести Заходу – на що сподіватися іншим?
Політичною логікою можна пояснити майже кожен «репресивний» крок. Ось у грудні 2010 року екс-заступник міністра юстиції Євген Корнійчук потрапляє за ґрати, стереотипно звинувачений у «зловживанні службовим становищем, що потягло особливо тяжкі наслідки». А ось, у лютому 2011-го, його тесть Василь Онопенко, на той час – голова Верховного суду України, зустрічається з президентом… і наступного ж дня пана Євгена випускають на підписку про невиїзд.<iframe width="640" height="360" src="http://www.youtube.com/embed/qlPa6EL4UPw?feature=player_embedded" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>

Після чого ВСУ припиняє «фронду» у вигляді епізодичного прийняття рішень, котрі не влаштовують Банкову. А пізніше, восени, пан Онопенко спокійно піде у відставку, публічно підтримавши висунуту тією ж Банковою кандидатуру нового голови ВСУ. А ще дещо пізніше Євген Корнійчук тихо і мирно віддасть очолювану ним раніше партію «в користування» Наталії Королевській. Ланцюжок випадковостей та збігів? Атож.

Проте й «особистісну» логіку в скандальних процесах останніх років оминути не можна також. Чи обґрунтовано приписують згаданому вище Борису Колеснікову, нинішньому віце-прем’єру з інфраструктури, котрий провів 2006-го року деякий час у СІЗО, фразу «Луценко за мої чотири місяці відсидить чотири роки»? Невідомо. Тим паче, що повних чотирьох місяців Колесников тоді аж ніяк не відсидів. Але факт, що в чутки ця фраза потрапила задовго ДО вироку Луценкові. Котрий отримав, на диво, саме чотири роки – попри те, що прокуратура просила чотири з половиною…
Щось подібне можна бачити й у інших випадках. Скажімо, Георгія Філіпчука, котрий в уряді Тимошенко був міністром охрони природнього середовища, взірцево-показово судили за те ж «зловживання службовим становищем» у справі компанії «Vanco-Прикерченська» - структури, що претендувала на розробку Чорноморського шельфу. Тоді компанія, пов’язана не в останню чергу з Рінатом Ахметовим, викликала велике невдоволення Тимошенко, чиї накази, власне, й виконував Філіпчук, котрий так і не допустив компанію до жаданого шельфу.<iframe width="640" height="360" src="http://www.youtube.com/embed/cDgfinjady0?feature=player_embedded" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>

На щастя, екс-міністра, людину похилого віку, до колонії таки не відправили – дали умовний термін, позбавлення рангу держслужбовця та штраф на півтора мільйони гривень (які екс-міністр, що характерно, нібито одразу ж і виплатив). Що ж, реальний господар Донбасу може собі дозволити гуманізм.
І це відрізняє його від формального господаря країни. Віктор Янукович має забагато зобов’язань і забагато «заклятих друзів». Саме тому він змушений створювати той режим, котрий ми спостерігаємо в дії. «Роздача слонів» для своїх, та закон для інших – рецепт не новий. «Своїх» можна – і треба! – тішити вироками проти їхніх врогів. Але ще потрібніше – дозволяти їм робити бізнес. Так, як вони його уявляють. І, водночас, підгрібати ласі шматки економіки під сім’ю в буквальному рзумінні слова «сім’я». Не через надмірну жадібність – просто кому ж іще можна хоч трохи довіряти?<iframe width="640" height="360" src="http://www.youtube.com/embed/Oj7N2FKmvIg?feature=player_embedded" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>

Звичайно, це далеко не «тоталітаризм» (віднедавна режим Януковича в Об’єднаній опозиції стали називати здебільшого так). Тоталітаризм сидить на багнетах. А Віктор Федорович Янукович сидить на міліцейських кийках. Це не настільки небезпечно для здоров’я – але незручно теж.

Звідси й випливають головні проблеми – як для президента, так і для країни. Віктор Янукович їздить величезним броньованим кортежем не тому, що «боїться народу», як повторюють екзальтовані завсідники мережі Facebook. Він просто, скажімо так, враховує «розклади» серед тих, хто ділить із ним реальну владу над країною. І з цієї ж причини змушений санкціонувати розподіли та перерозподіли решток «народного» господарства у вузькому колі «потрібних людей».

Очевидно, за такого способу господарювання достатнього фінансування для тих же бюджетників не буде ніколи. А це тягне потребу дозволяти тим бюджетникам, котрі є опорою влади – скажімо, міліції, митниці, чи податковій – «заробляти» самотужки. Що, своєю чергою, робить у принципі неможливою боротьбу з корупцією… Коло замикається.
<iframe width="640" height="360" src="http://www.youtube.com/embed/AQsx72RdqsY?feature=player_embedded" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>
Тож сьогодні, на «екваторі» президентства Віктора Януковича, можна з упевненістю сказати: нічим видатним, попри будь-які ЄВРО, це президентство в історії країни позначене не буде. Головне – щоб воно не позначилося жодними катастрофами. Втім, не будемо загадувати на майбутнє: його не знає ніхто, включаючи стратегів, котрі вже планують, як би лишити Віктора Федоровича при владі й після березня-2015.